1

1 грудня весь світ відзначає Міжнародний день порозуміння з ВІЛ-позитивними людьми. Про профілактику ВІЛ-СНІДу на Львівщині, скільки сьогодні в області налічується ВІЛ-позитивних людей та чи є вони захищеними в інтерв’ю Вголосу розповів директор Львівського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ярослав Бордіян.

Скільки хворих на СНІД офіційно зареєстровано на Львівщині?

У Львівській області зберігається тенденція до збільшення нових випадків інфікування ВІЛ, так як і в цілому в Україні. Так, станом на 1 січня 2011 року на Львівщині було зареєстровано 1674 ВІЛ-інфікованих особи, а вже станом на 1 жовтня 2011 року, - це найсвіжіші дані, - кількість таких осіб збільшилась до 2018. Тобто за такий короткий період часу в нас у області кількість ВІЛ-інфікованих зросла на 200 осіб.

Якщо говорити про незареєстрованих ВІЛ-інфікованих, їхню кількість можна визначити хоча б приблизно?

Похибка у веденні реєстрації, звичайно, є. Рівень обстеження населення Львівської області досить низький. У людей низька мотивація, часто присутнє нерозуміння проблеми, небажання пройти обстеження. Особливо варто звернути увагу  на так звані групи ризику, які найчастіше відмовляються від обстеження. Тут варто наголосити, що обстеження є добровільним і та чи інша особа сама вирішує: є в ньому потреба, чи немає.

Відповідно до даних Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом «Кожен третій ВІЛ-інфікований не знає про свій статус. Побільшало випадків виявлення захворювання у занедбаному стані. Третина людей, що дізналися про свій діагноз, мають хворобу з клінічними проявами. З 364 нових випадків ВІЛ-інфекції виявлених в області у 2011 році, у 146 осіб – термінальна стадія».

Ми, як спеціалісти, рекомендуємо людям приходити на обстеження добровільно, тому що від цього залежить життя та здоров’я їхнє та тих, хто їх оточує. Зараз медицина розвивається, є прекрасні спеціалісти і у випадку  виявлення статусу ВІЛ. Якщо вчасно буде надана медична допомога, людина житиме звичним життям. Звичайно, перед нею постануть певні вимоги, доведеться приймати медичні препарати, але це не становить особливої проблеми. 

Ви говорили, що варто звернути увагу на групи ризику. Хто входить до таких груп?

До груп ризику перш за все входять люди, котрі вживають наркотики ін’єкційним шляхом, особи, які ведуть безладне статеве життя, займаються проституцією, чоловіки, які мають секс з чоловіками. Крім того, виділяють людей, які вийшли із місць позбавлення волі.

Кількість ВІЛ-хворих на Львівщині менша, ніж у інших областях. З чим це пов’язано?

Загалом розвиток епідемії ВІЛ-СНІДу в Львівській області має такі ж закономірності, як і в Україні загалом. Однак, якщо говорити про темпи виявлення цього захворювання, то тут у нас не найкращі показники. Два-три роки тому побутувала думка, що в нас у плані ВІЛ-інфікування все гаразд, однак це далеко не так. Просто рівень обстежень тоді був ще досить низьким.

Позитив полягає у тому, що вдалося підвищити рівень обстеження населення. Однак чим більше люди обстежуються, тим більшим стає показник захворюваності.

Хочу підкреслити ще раз, що набагато легше допомогти, якщо виявити вірус імунодефіциту у людини на ранній стадії.

Що спричинило збільшення кількості охочих пройти обстеження на наявність ВІЛ?

Перш за все це пов’язано з підвищенням поінформованості населення. У людей з’являється мотивація, щоб пройти  обстеження після того, як вони дізнаються про хворобу детальніше. Населення інформують медики, працівники обласного центру СНІДу, працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації.

Активну роль в цій роботі відіграють і  громадські організації. Як показує практика та досвід, їхня робота є набагато гнучкішою, бо вони не обмежені законодавством. Крім того, у них є дуже багато спеціалістів, які є в статусі ВІЛ-позитивних і, зрозуміло, що жоден із фахівців не зможе настільки правильно та толерантно підійти до проблеми, як той, хто сам з нею зіткнувся.

Як у області забезпечують право ВІЛ-інфікованих  на доступ до основних соціальних послуг, таких як освіта, робота, забезпеченість житлом, соціальне забезпечення й, у деяких випадках, притулок.

Такі права людям, які мають статус ВІЛ-позитивних, забезпечені Конституцією України. Людина не може бути, наприклад, звільнена з роботи, якщо про її статус дізнався роботодавець. Якщо причиною звільнення з роботи стало те, що роботодавець дізнався про позитивний ВІЛ-статус працівника, то останній може подавати до суду і це питання буде вирішено не на користь роботодавця, звичайно.

Які заходи для підтримки інфікованих проводять у Львівській області? Зокрема ваш центр?

Згідно з чинним законодавством, ми, як соціальні працівники, забезпечуємо супровід осіб, які мають ВІЛ-позитивний статус. Наш центр супроводжує ВІЛ-інфікованих дітей. На рівні великих міст це питання більш  дипломатично врегульоване, а от на рівні районів та сіл області є проблема. Коли сусіди у селах чи малих містах дізнаються про позитивний статус ВІЛ, виникає дуже багато проблем.

Просто дуже часто люди не розуміють, що ВІЛ-інфікований – це така ж людина, як інші, що в неї теж є потреба у спілкуванні, що вона має право жити в тому ж соціумі, де перебувають інші особи. Люди не розуміють, що спілкування з ВІЛ-позитивними, навіть елементарне рукостискання не  призводять до зараження.

Кожен, звичайно, сам вирішує, як йому поводитись, але, на жаль, в нас немає толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих. Однак, якщо порівняти з 2005 роком, то населення більш обізнане і все більше людей дізнаються про таку проблему та допомагає  хворим особам. Перелом є, зміщення є, а стосовно осудження – це особиста справа кожного.

Супровід, який надає наш центр, проходить під гаслом дипломатично допомогти, посприяти і в жодному випадку не нашкодити. Супровід ми не можемо проводити якось точково.

Ми співпрацюємо з закладами освіти, допомагаємо з медичним обстеженням, допомагаємо брати участь урізних конкурсах, сприяємо у забезпеченні медпрепаратами. Іноді наша участь у житті ВІЛ-інфікованої дитини може ускладнити її життєву ситуацію. В такому випадку ми проводимо роботу з близьким оточенням дитини.

Крім того, соціальні та медичні працівники проводять дотестове консультування (ДТК), де людину готують, розповідають про те, що являє собою захворювання, які є ризики зараження, наслідки хвороби.

ДТК проводять для того, щоб людина, коли вже зробила тест, який проходить діагностику в лабораторіях (а це питання кількох днів), не зробила ніяких дурниць і не позбавила себе можливості нормально жити та спілкуватися з оточуючими.

Ви кажете, що ДКТ потрібне для того, щоб людина не вчинила самогубства. Чи бували випадки, коли людина вбивала себе, дізнавшись про свій  ВІЛ-позитивний статус?

У Львівській області таких випадків, наскільки відомо мені, не було. Що стосується України загалом, то на наших нарадах у Києві озвучували випадки, коли щось подібне ставалося. Просто є ще так звані швидкісні тести, які роздають на вулиці, розповсюджують громадські організації і люди, повіривши цим тестам, можуть припуститися фатальної помилки.

Зауважу, що швидкісні тести не є підставою для того, щоб чинити якісь радикальні дії. Потрібно пройти низку повторних аналізів. Однак люди іноді цього не розуміють і це призводить до летальних випадків.

У нас діє мережа центрів соціальних служб, а це 20 районних, 9 міських та 2 сільських центри. Це велика армія людей, які готові і можуть допомагати.

Чи багато у нашій області сімей, у яких всі члени, хворі на СНІД?

Така проблема у області є, але важкого говорити про отримання такими сім’ями статусу ВІЛ-позитивних. До прикладу, якщо є підозра на ВІЛ, то статус дитини встановлюється протягом 18 місяців.

В нас було два випадки, коли ми працювали із ВІЛ-позитивними дітьми. В одному випадку ми точно знали, що у мами ВІЛ-статус.

В іншому із цих випадків ВІЛ-статусну дівчинку усиновили батьки з іншої держави. Люди прийшли, подивилися, задумалися про значення своїх дій і дитина знайшла своїх нових батьків.

Якщо взяти міжнародний досвід, то суспільство закордоном більш проінформоване, толерантніше і треба в деяких випадках брати їх за приклад. Це не стосується лише ВІЛ-позитивних людей. В нас є дуже багато дітей, які потребують допомоги, - це діти з обмеженими фізичними можливостями, з порушеннями опорно-рухового апарату, які прикуті до інвалідного візка.

Тут треба зрозуміти, що вони потребують особливого догляду, тоді, як ВІЛ-інфіковані мають можливість самостійно пересуватися, відвідувати різноманітні заходи, активно займатися спортом.

Відомо, що тест допомагає виявити ВІЛ за декілька років до того, як хвороба розвинеться. В Україні створені центри анонімної та безкоштовної консультації, де є можливість пройти тест.  Є й інші способи профілактики цього захворювання. Тоді чому в Україні з кожним роком зростає кількість інфікованих?

На початку 2011 року в Україні було зареєстровано 197 тисяч 83 особи, інфікованих ВІЛом. На жаль, Україна займає перше місце в Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції.

Найбільш непокоїть те, що при тій кількості населення, яку ми маємо, 90% ВІЛ-інфікованих людей – особи репродуктивного віку. Це викликає велике занепокоєння у спеціалістів та науковців. 

Адже коли людина має незахищений статевий контакт, чи вживає наркотики, використовує нестерильні медичні інструменти, чи робить татуювання або пірсинг, які є особливо популярними серед молоді, вона вже наражається на небезпеку заразитися ВІЛ.

Ще у період початку підготовки Львівщини до Євро-2012 деякі ЗМІ інформували, що хворих на ВІЛ/СНІД та туберкульоз до футбольного чемпіонату ізолюють. Чи відомо вам щось про це? Чи матимуть на це право чиновники?

Мені про це нічого невідомо. Однак в межах моєї компетенції можу сказати, що особи, які є ВІЛ-позитивні, або хворі на туберкульоз, мають такі самі права, як всі інші громадяни. Тобто Конституція їх захищає цілком і стовідсотково. Немає якогось упередженого ставлення до тої, чи іншої категорії людей, це питання їхнього бажання: бути чи не бути присутніми на певному заході, в даному випадку на матчі.

Якщо такі утиски ВІЛ-інфікованих чи хворих на туберкульоз будуть, ці особи можуть сміливо звертатися до суду.

Чи були на Львівщині випадки, коли ВІЛ-інфіковані захищали у суді свої права?

Наскільки мені відомо, таких прецедентів не було. Якщо і були якісь скарги, то до суду постраждалі не подавали. Можливо, тому, що не знали, що вони можуть це зробити.

На загальнодержавному рівні був такий випадок, коли людина відстояла у суді своє право на роботу. Однак, загальновідомо, що потім такій людині зовсім не комфортно працювати. Але такі судові позови потрібні, щоб аби попередити практику звільнень з таких причин. 

1 грудня світ відзначає День солідарності з ВІЛ-позитивними людьми. Чи будуть у Львові якісь акції, приурочені цьому дню?

Сьогодні відбудеться акція пам’яті людей, які померли від СНІДу. Будуть запалені свічки і відбудеться піша хода по Львову. Потім ми виставимо ці свічки у вигляді слова «НІ!».  До нас приєднаються громадські організації, а також міська організація громадського центру духовної і психологічної підтримки «Дорога».

Хочу сказати, що червона стрічка, яку в цей день можна буде побачити на одязі людей – це символ об’єднання. Вона стимулює об’єднуватись тих людей, які є противниками ущемлення інтересів хворих людей. Люди, які носять таку стрічку засвідчують свою солідарність з ВІЛ-позитивними, вони розуміють та пам’ятають людей, які померли.

Не обов’язково людина, яка має таку стрічку, ВІЛ-позитивна. Вона може просто бути солідарна з хворими людьми та тими, хто бореться з цією недугою, щоб рятувати життя людей. Сподіваємось, що наша акція матиме системний характер. Вона пройде не лише у Львові, але й у районах. Ми хочемо вкотре звернути увагу людей до цієї проблеми, закликати їх зрозуміти, що з цією недугою можна жити, боротися з нею та лікувати її.

Леся Бурбан, Вголос