http://tyzhden.ua/Society/84405, 12.07.2013

 

Про кількість наркозалежних в Україні та кошти, які виділяють на їхнє лікування, про найпопулярніші серед українців наркотики та їхнє кустарне виробництво, а також про покривання такого вельми прибуткового бізнесу міліцією Тиждень.ua розповів Павло Скала, юрист, експерт з питань наркополітики та ВІЛ/СНІД.

Павло Скала також є постійним учасником національних і міжнародних заходів, присвячених реформуванню та гуманізації наркополітики, координатор глобальної кампанії «Support. Don’t punish». Серед іншого Скала більш як 12 років працював в органах внутрішніх справ, зокрема в Департаменті боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, українському бюро Інтерполу та міжнародній поліції ООН.

 

Тиждень.ua: Скільки наркозалежних налічується в Україні? І чи правдива така статистика, зважаючи на кількість офіційно не зареєстрованих?

Є недосконала офіційна статистика, а є оцінні дані, зокрема офіційна статистика, демографічні дані, соціологічні дослідження тощо.

Згідно з офіційною статистикою МОЗ України, 2012 року на обліку перебували 79 тис. наркозалежних осіб, з яких 70 тис. вживали наркотичні речовини або психотропні засоби ін’єкційним способом (тобто йдеться про хронічну залежність). Більшість цих людей вживали опіоїди (опій ацетильований або екстракційний, рідше героїн). 60% наркозалежних, які перебувають на офіційному обліку, – молодь до 35 років.

Водночас за узгодженими оцінними підрахунками міжнародних та українських організацій в Україні налічується в середньому 310 тис. споживачів лише ін’єкційних наркотиків. До цієї цифри не належать особи, які вживають наркотики неін’єкційним способом (курять, нюхають тощо).

 

Тиждень.ua: Скільки в Україні щороку витрачають грошей на лікування наркозалежних осіб? Звідки фінансування?

Точної цифри не знає навіть МОЗ. Відомо лише, що майже половина наркозалежних, які зверталися за допомогою, отримували лікування у приватних лікувальних закладах або у приватних лікарів. За це, звісно, платили самі наркозалежні або переважно їхні батьки та близькі.

Держава практично не фінансує програми лікування від наркозалежності, хоча має 1 200 лікарів-наркологів і 5 тис. ліжкомісць у наркологічних закладах, але переважно йдеться про короткотермінову детоксикацію тривалістю 2–3 тижні.

Окрема історія з лікуванням замісною підтримувальною терапією. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні за кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією з 2005 року забезпечує впровадження цього методу підтримувального лікування наркозалежності та профілактики ВІЛ і гепатиту С. Нині це лікування надають у 150 закладах системи охорони здоров’я в усіх реґіонах України, де 7,5 тис. пацієнтів безплатно отримують лікарські наркотичні препарати-замінники метадон або бупренорфін. Альянс також закуповує лікарські препарати, зокрема метадон коштує близько $8 на місяць на одного пацієнта. Також фінансово підтримують переобладнання приміщень для відповідності ліцензійним вимогам обігу наркотичних засобів, здійснюють невеликі доплати медичному персоналу та соціальним працівникам, які забезпечують медично-соціальний супровід таких пацієнтів. Держава не фінансує програми замісної терапії, тому кількість наркозалежних, які мають доступ до цього виду лікування, дуже невелика, особливо на тлі 53 тис. осіб, що її потребують.

 

Тиждень.ua: Чи ефективні замінники наркотичних препаратів? Чи можна говорити про одужання людини завдяки їм? Який відсоток тих, хто одужав?

Дев’ять років впровадження замісної терапії підтвердили свою ефективність. Наркозалежні справді повертаються до життя, соціально корисної діяльності, створюють сім’ї, навчаються, кардинально знижуються протиправні дії.

Нині лікування замісною терапією отримують понад один мільйон людей у 77 країнах світу, зокрема в усіх без винятку країнах Європейського Союзу.

Щодо одужання… чи можна вилікуватися від цукрового діабету чи іншого хронічного захворювання? Так само люди на все життя залишаються залежними від наркотичних засобів (легальних чи нелегальних).

 

Тиждень.ua: Яким наркотикам віддають перевагу українці?

Українські наркозалежні здебільшого віддають перевагу вітчизняним наркотикам кустарного виготовлення (опій ацетильований, первітин тощо). Я маю на увазі наркотики, які вживають ін’єкційно. Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція переходу з опіоїдів на небезпечніші для здоров’я наркотики. Зокрема в Україні стали поширенішими кустарні наркотики, виготовлені з фармацевтичних препаратів, що містять кодеїн. Дуже небезпечний дезоморфін, який отримав влучну назву «крокодил», бо містить низку шкідливих речовин, зокрема побутову хімію. Зазвичай кілька років вживання таких речовин закінчуються смертю чи інвалідністю.

Якщо порівнювати Україну з країнами Західної Європи, то тут різниця достатньо суттєва. У Європі в нелегальному обігу переважно поширені недешеві героїн, амфетаміни, метамфетаміни достатньо високої якості (якщо про наркотики взагалі можна так говорити). А в нас вживають самопальні та дуже небезпечні речовини.

 

Тиждень.ua: А як щодо неін’єкційних наркотиків? 

В Україні традиційно поширені марихуана та психотропні стимулятори у вигляді таблеток, які поступово заміщують ін’єкційні наркотики, оскільки зараз молоді люди під час експериментів з психоактивними речовинами набагато краще обізнані зі смертельною небезпекою ін’єкційного введення наркотиків та обмежуються вживанням «легших» наркотиків.

 

Тиждень.ua: Ви говорите про кустарне виробництво. Тобто наркозалежні українці переважно виготовляють наркотики самі? Чи купують у розповсюджувачів? 

Наркозалежні в нашій державі – це «універсали», які можуть самі виготовити наркотики в домашніх умовах, коли є така потреба. Якщо ж є гроші (що буває нечасто), купують їх у так званих бариг, незрідка навіть у працівників міліції, які торгують направо й наліво вилученими наркотиками через своїх інформаторів або навіть безпосередньо.

 

Тиждень.ua: У яких областях найбільше наркозалежних осіб? Чому, на вашу думку?

Східна, Південна Україна, а також Київ лідирують за кількістю наркозалежних, випадків ВІЛ-інфекції та гепатиту С. Серед основних причин – густонаселеність, звичаї, соціально-економічна ситуація (особливо в депресивних реґіонах), велика концентрація ув’язнених і місць позбавлення волі (тюрми зараз перетворилися на «інкубатори» соціально небезпечних інфекцій). Не дивно, що у правоохоронних органах високий рівень наркокорупції.

 

Тиждень.ua: Правоохоронці самі є дилерами чи покривають нарковиробників?

Це просто повальне явище. Наркокорупція, покривання наркобізнесу тими, хто має боротися з незаконним обігом наркотиків, – це реалії сьогодення в Україні. Уже нікого не дивують гучні операції СБУ із захоплення організованих наркоугруповань у робочих кабінетах відділів боротьби з незаконним обігом наркотиків, десятки вироків судів щодо таких угруповань, які очолювали керівники територіальних підрозділів. Міліція, зокрема територіальні служби боротьби з незаконним обігом наркотиків, у багатьох містах України перетворилися на основного наркодилера. Усі «конкуренти», які відмовилися грати за їхніми правилами, зараз у місцях позбавлення волі або виїхали до інших, ще не освоєних міліцією районів.

 

Тиждень.ua: Після викриття злочинних дій правоохоронців карають чи їм здебільшого вдається уникнути покарання?

Правоохоронна система повністю корумпована. Кожна служба має дохід з того, з чим має боротися. Перевертні в погонах отримують надприбутки, контролюючи або навіть очолюючи незаконний обіг наркотиків на конкретній території. Але коли наркоугруповання в погонах починає «крисятничати», тобто приховувати свої доходи, відмовлятися віддавати їх нагору, відбувається зразково-показове затримання на території райвідділу з вилученням неврахованих наркотиків і грошей у службовому кабінеті або гаражі. Існує також своєрідна конкуренція між силовиками, тоді спецпідрозділу СБУ дають команду «фас» на працівників МВС.

Десятки судових вироків на рік щодо наркоугруповань, до складу яких належали працівники міліції, – це лише те, що лежить на поверхні. Здебільшого такі історії не потрапляють у звіти правоохоронців та вироки судів – домовляються за суми з багатьма нулями. Втрати потім «відбивають» за кілька тижнів.

З іншого боку, останнім часом принаймні риторика та кількість випадків притягнення до відповідальності правоохоронців за покривання наркобізнесу свідчать, що держава намагається зберегти обличчя перед міжнародною спільнотою. Оприлюднення таких фактів у ЗМІ дуже важливе та потрібне.

 

Тиждень.ua: Чому державна політика – репресивна?

У корумпованій державі завжди простіше боротися з наслідками (наркозалежними), аніж з причинами. Певні репресивні підходи дісталися нам ще з радянських часів, але це не виправдовує того, що в жовтні 2010 року рівень криміналізації наркозалежних осіб в Україні штучно підвищився ще в 20 разів – внаслідок неадекватно жорстких змін до «таблиць розмірів наркотиків» (наказ МОЗ № 188 від 2000 року).

Ціна питання, тобто обсяг наркоринку в Україні лише з урахуванням 310 тис. споживачів ін’єкційних наркотиків, становить $2,3 млрд на рік – це без марихуани, клубних наркотиків та інших стимуляторів. Це два щорічних бюджети 200-тисячної армії МВС! За доступ до таких грошей у нашій державі не тільки саджають десятки тисяч осіб до в’язниці щороку, а й вбивають багатьох людей.

 

Тиждень.ua: Наскільки я зрозуміла, ці гроші з’являються внаслідок відкупу людей від в’язниці? Чи в який спосіб?

Гроші надходять у наркобізнес від наркозалежних, кожному з яких у середньому необхідно $20 на «задоволення». Саме з цього й складається сума $2,3 млрд. Це мінімальна базова величина, якою оперують ділки від наркобізнесу на різних рівнях.

 

Тиждень.ua: Скільки людей опинилися в тюрмах за зберігання невеликих розмірів наркотиків?

За офіційною статистикою Державної судової адміністрації 2012 року, за ч. 1 ст. 309 (зберігання наркотиків без мети збуту) за мізерні дози (2–3 куби «ширки») вироки отримали 13,5 тис. громадян України. Це майже кожний десятий засуджений з усіх, хто отримав вирок за кримінальні злочини. 2011 року також було 13 тис. засуджених.

За такі дози в більшості цивілізованих країн можна отримати хіба що адміністративний штраф. На перший раз суди дуже зрідка призначають реальне позбавлення волі раніше несудимому наркоспоживачеві, але, затримуючи одну й ту саму особу за тиждень або місяць з такою ж мізерною кількістю наркотиків, міліція фактично гарантує «путівку в зону оздоровлення» на 2–3 роки.

 

Тиждень.ua: Чи отримують наркозалежні медичну допомогу за ґратами? Яким чином?

Про що ви кажете? У місцях позбавлення волі навіть з харчуванням проблематично. Про лікування взагалі не йдеться. Навіть більше, бувають випадки, коли переривають лікування, яке наркозалежний отримував на волі, внаслідок чого настають непоправні тяжкі наслідки. Завдяки офісу українського омбудсмена про один такий випадок, що стався навесні цього року в сумнозвісному Лук’янівському СІЗО, коли заарештованому хворому було відмовлено в продовженні замісної терапії (хоча була така можливість) і він помер, стало відомо широкому загалу. Зараз правозахисники працюють, щоб не допустити повторення таких жахливих випадків.

Сценарій після затримання або арешту наркозалежного фактично однаковий.  Така людина буквально через 3–5 годин стикається з неминучим абстинентним синдромом, загальновідомим як ломка. Такий надзвичайно вразливий стан людини працівники міліції традиційно використовують для поліпшення статистики розкриття злочинів. Затримані готові брати на себе відповідальність за будь-які нерозкриті злочини. Таке використання абстиненції наркозалежного для отримання необхідних свідчень Європейський суд з прав людини однозначно прирівнює до тортур.

 

Тиждень.ua: Через знижений поріг в Україні не стало менше наркозалежних?

Поріг настання кримінальної відповідальності жодним чином не впливає на кількість наркозалежних. Він впливає лише на практику ін’єкційного споживання, яка внаслідок зменшення порога, тобто криміналізації, стає небезпечнішою, а наркозалежні ще більше марґіналізуються, стають менш доступними для послуг профілактики, що своєю чергою призводить до збільшення кількості випадків ВІЛ-інфекції та гепатиту С і серед наркозалежних, і серед широких верств населення.

Конкретний негативний наслідок останнього підвищення рівня криміналізації наркозалежних людей в Україні, що відбулося у жовтні 2010 року через зниження наказом МОЗ України у 20 разів (!) порогових розмірів найпоширеніших наркотиків: обсяги використаних шприців, які наркоспоживачі здають до пунктів обміну, за два роки впали майже втричі. Через такі непродумані рішення державних органів, що мають насамперед дбати про громадське здоров’я, мільйони шприців залишаються на вулицях міст і селищ та є джерелом поширення небезпечних інфекцій. В умовах військових дій подібні рішення прирівнювалися б до диверсії, а в мирний час високопосадовці називають це жорсткою наркополітикою.

 

Тиждень.ua: Яким чином змінити ситуацію?

Потрібно кардинально змінювати підхід держави до вирішення проблеми. Ставлення до наркозалежної людини має бути передусім як до хворого, а не до злочинця, місце якого обов’язково у в’язниці.

Проте для початку потрібно змінити ці ганебні таблиці розмірів наркотиків, підвищивши порогові розміри хоча б до чинних у Російській Федерації, а ще краще – довести їх до розмірів, прийнятих у більшості розвинених країн Європи. Таким чином держава та правоохоронна система принаймні не будуть пакувати тюрми та судові «клітки» хронічно хворими людьми, сотні мільйонів гривень платників податків буде спрямовано на протидію організованому наркобізнесу та розкриттю тяжких кримінальних злочинів, а міліція не буде «пастися» з останніх грошей на хабарі, які сім’ї віддають, щоб відкупитися від тюрми.

Необхідно нарешті прийняти багатостраждальну Концепцію державної стратегії щодо наркотиків, яку ще два роки тому розробила Державна служба з контролю за наркотиками спільно з міжнародними та неурядовими організаціями, що враховує всі інноваційні та ліберальні підходи до реформування наркополітики. Ця концепція вже по третьому колу ходить між Кабміном і зацікавленими міністерствами й досі не затверджена.

Пріоритетом держави та силовиків має стати організований наркобізнес, а не наркозалежні. Якщо зміняться підходи та практика роботи, можна буде сподіватися принаймні на якісь позитивні зрушення.

Зрозуміло, що наркокорупція – це лише частина загального явища корупції в державі. На жаль, за нинішніх умов і відсутності політичної волі я не бачу реального виходу в найближчому майбутньому. Робити радикальні кроки, як це сталося не так давно у Грузії, ніхто не збирається, і для цього знаходять десятки причин. Як колишній правоохоронець, який 12 років прослужив в органах, зокрема половину з них – у Департаменті боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, я знаю, що система прогнила зверху донизу, і «косметичні» зміни, які називають реформами, кардинально ситуації не змінять.